Форми і принципи соціального партнерства.

Соціальне партнерство між сторонами соціально-трудових відносин, їх суб'єктами та органами здійснюється водночас на різних рівнях і у різних формах.

Основні форми соціального партнерства такі:

· спільні консультації представників сторін на всіх рівнях;

· колективні переговори на всіх рівнях;

· укладання договорів та угод на всіх рівнях;

· погодження на національному й регіональному рівнях політики доходів і соціально-економічної політики в цілому, включаючи основні критерії і показники соціальної справедливості, заходи щодо захисту місцевого ринку праці та виробника і т. ін.;

· спільне розв'язання колективних трудових спорів (конфліктів), запобігання їм на всіх рівнях;

· організація примирних та арбітражних процедур на всіх рівнях;

· участь найманих працівників в управлінні виробництвом;

· участь представників сторін у роботі органів соціального партнерства на всіх рівнях;

· спільне управління представниками сторін фондами соціального страхування;

· участь найманих працівників у доходах підприємства на умовах, визначених колективним договором;

· розгляд претензій та розбіжностей, що виникають між сторонами соціального партнерства відповідного рівня і їх вирішення шляхом компромісів, співробітництва, узгодження позицій;

· обмін необхідною інформацією;

· контроль за виконанням спільних домовленостей на всіх рівнях та ін.

Соціальне партнерство як форма узгодження інтересів сторін може бути ефективним лише в тому випадку, якщо воно базується на взає-моузгоджених принципах. Міжнародною організацією праці вироблені принципи, які можуть і мають скласти основу концепції соціально-трудового партнерства на будь-якому рівні.

Принципи:

1. Загальний і міцний мир може бути встановлений лише на основі соціальної справедливості.

2. Ненадання в якій-небудь країні працівникам нормальних умов праці є перешкодою для інших країн, які бажають покращити становище трудящих.

3. Свобода слова і свобода об'єднання є необхідними умовами постійного прогресу.



4. Злиденність у будь-якому місці є загрозою для загального добробуту.

5. Всі люди, незалежно від раси, віри і статі, мають право на матеріальний добробут і духовний розвиток в умовах свободи і гідності, сталості в економіці і рівних можливостей.

6. Повна зайнятість і зростання життєвого рівня.

Орієнтуючись на принципи діяльності МОП, яка по суті є вищою

структурною ланкою загальносвітового механізму системи соціального партнерства, суб'єкти партнерства в Україні на всіх рівнях — від загальнодержавного до виробничого — повинні також визначити взаємоприйнятні принципи своєї діяльності й керуватися ними.

Основними принципами соціального партнерства в Україні мають бути:

· законність;

· повноважність та рівноправність сторін та їх представників;

· сприяння держави розвиткові соціально-трудового партнерства на демократичних засадах;

· свобода вибору та обговорення питань, які входять у сферу соціально-трудового партнерства;

· добровільність і реальність зобов'язань, які беруть на себе сторони;

· обов'язковість виконання досягнутих домовленостей;

· відповідальність за виконання прийнятих зобов'язань;

· контроль за виконанням досягнутих домовленостей. Поряд з цими загальними принципами, на яких має будуватися

· вся система соціального партнерства, можна виділити низку специфічних принципів організації роботи партнерів при здійсненні ними окремих форм цієї роботи, зокрема при веденні колективних переговорів, при укладанні договорів і угод, при взаємних консультаціях і контролі, а також при вирішенні колективних спорів.

Соціальне партнерство при веденні колективних переговорів має здійснюватися на таких принципах:

· трипартизм, тобто представництво уряду (виконавчих органів місцевої влади), найманих працівників і роботодавців;

· рівність сторін на переговорах і недопустимість обмеження законних прав працівників і роботодавців;

· знання і поважання прав і обов'язків один одного, недопущення конфронтації;

· повага, відкритість і довіра у стосунках;

· відкритість і доступність рівноправних переговорів;

· вміння вислухати партнера;

· дотримання культури спілкування, полеміки, дискусії, критики;

· обов'язковість і надійність, націленість на досягнення домовленості.

Ефективне функціонування системи соціального партнерства забезпечується рівноправністю і рівноцінністю сторін. Нерівноправність веде до переважання інтересів сильнішої сторони, її диктату й ігнорування інтересів слабшого партнера. Результатом цього буде не соціальна злагода, а конфронтація сторін. Баланс інтересів можуть забезпечити лише рівноправні сторони. Велике значення має також і рівноцінність сторін. Якщо рівноправність забезпечується нормативними актами, то рівноцінність багато в чому залежить від загальної економічної ситуації, а також від особистих якостей учасників переговорів: рівня культури, знань, умінь, толерантності. Партнери на переговорах і в ході консультацій повинні бути однаковою мірою компетентними. Тому важливим завданням є формування професійно-компетентних органів і всіх інших інститутів соціально-трудового партнерства.

Укладання колективних договорів і угод в ході соціального партнерства має здійснюватися на таких принципах:

· дотримання норм законодавства;

· повноважність представників сторін;

· рівноправність сторін;

· свобода вибору та обговорення питань, які складають зміст колективних договорів і угод;

· добровільність і реальність зобов'язань, які беруть на себе сторони;

· відповідальність за виконання взаємних зобов'язань;

· умови кожного наступного рівня колективних угод (договорів) не можуть бути гіршими порівняно з умовами більш високого рівня, і, як правило, мають відрізнятися від умов вищих рівнів більшою вигідністю для працівників.

При взаємних консультаціях та контролі потрібно дотримуватися таких принципів:

· регулярність проведення консультацій в ході співробітництва;

· систематичність контролю і неминучість відповідальності;

· відповідальність за ненадання інформації;

· гласність в ході здійснення контролю за дотриманням договорів і угод.

При вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів) партнери повинні дотримуватися таких принципів:

· пріоритетність примирних методів і процедур, що застосовуються примирними комісіями і трудовим арбітражем;

· застосування страйку лише як надзвичайного заходу вирішення колективних трудових спорів (конфліктів);

· прагнення сторін до найшвидшого врегулювання колективних трудових спорів і підписання угоди.


7237629181822094.html
7237686213297062.html

7237629181822094.html
7237686213297062.html
    PR.RU™